Літературний вечір "Між рядками"

Глибокий сенс поезії розкривали вихованці гуртка художньо-сценічного слова "Паросток" 

Кобилянська 160

 

Літературна імпреза до 160-ти ліття від Дня народження О.Кобилянської

(Звук природи Виходить прототип О.Кобилянської сідає. )

Літературна композиція «Моїх країв співучі птиці»

 

Коли кололи ніч грімниці

І морок чорним круком вивсь

В моїх краях співучі птиці

Злітали у похмуру вись.

 

І розвиднялося у горах,

І стишувався грозовій,

Коли зачувши серця порух

Співав карпатський соловій.

 

І зникли гайворони ситі,

І нивки промінь золотив,

Коли в благословенні миті

Виводив жайвір свій мотив.

 

І гріласі душа чабанська

Й дорога слалась не грузка,

Як озивалась Кобилянська -

Тужлива Горлиця Гірська.

 

...Пощезли гайворони ниці,

Не щезла правда і краса.

Моїх країв співучі птиці

Летять у наших небесах.

 

"Між рядками"

 

 

                                     « Між рядками!»        

 

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

 

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

 

"Мова має значення"

 

Виховний захід  21.02.24

«Мова має значення»

(на екрані відео)

Молодші:

Діамант дорогий на дорозі лежав,

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.                              Олександра

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,                           Ліза

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,                            

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,                       Олександра

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,                                 Ніка

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,                         Ліза

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,                 Маша

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,                      

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»                    Ніка

 

"Magic History"

 Магічна історія, на рідній сцені!

Ведучі конкурсів та фестивалів!

 Ведучий – це творча людина, яка надзвичайно обізнана і постійно збагачує свої знання; ведучий має досконало володіти голосом, манерою поведінки, роботою з мікрофоном та вмінням інпровізувати!

Чим відрізняється ведучий від конферансьє?

Роль ведучого традиційно зводиться до чіткого і грамотного представлення виконавця концертних номерів за підготовленими текстами. Таку манеру ведення концерту називають «академічною». Вона визначається темою концерту або підбором виконавців і їхнім репертуаром.

Функція ведучого-конферансьє на сцені значно ширша, бо він користується різноманітними театральними засобами: конферансьє може вдаватися до експромту, імпровізації, пародії, прямого спілкування із глядачами, виступати з цілісним особистим номером або з коротенькими сценками жартівливого характеру, які отримали назву скетч (від англ. sketch — ескіз).

         

Музична казка, "Лісова школа"

     Вихованці гуртка художньо-сценічного слова "Паросток" мають змогу проявити себе не лише в якості читця чи ведучого заходів, а ще й повною мірою приміряти на себе різні театральні образи та опонувати акторську майстерність. В роботі гуртка застосовуються різноманітні театральні форми, в репертуарі колективу: театралізовані імпрези, естрадні мініатюри, мюзикли, музичні казки, тощо.)

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 31.03.22

Основний рівень  II року навчання

Тема: Вправи на взаємодію, колективність, партнерство.

«Любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві». Любов до мистецтва об’єднує акторів у міцний колектив, а любов до себе роз’єднує їх, розвалює спільну справу. Той, хто любить мистецтво в собі, – дорожить самим процесом творчості, хто любить себе в мистецтві, – цікавиться більше його результатами.

У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття форми. Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє – сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню техніку. Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому неодмінно будуть виразними. Це неправильно. Часто буває, що актор живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним, тому що переживання актора не доходять до нього. Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим внутрішньому імпульсу. Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність, яскравість, дохідливість. Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах, простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня зацікавленість – основні якості, які роблять акторську гру виразною. Однак, ці якості, визначають виразність акторської гри в кожній ролі і в кожній виставі. Проте бувають і особливі засоби виразності, які кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми особливостями драматургічного матеріалу. 

Вправи на колективність:

- "Дзеркало"

- "Кінг"

Початковий рівень II року навчання

Тема: Елементи мовної виразності та інтонація

У висловлюванні інтонація відіграє надзвичайно важливу роль перш за все тому, що завдяки їй диференціюються речення за метою висловлювання. Порівняймо: Він тут/Він тут?Однакові за будовою та лексичним наповненням речення промовляються з різною метою, тому по-різному інтонуються.

Інтонація дозволяє також точно визначити зміст речення та комунікативний намір мовця, тобто все те, що мовець хоче чи вважає за необхідне висловити. Порівняймо: Яке завтра число? – Завтра перше вересня./ Купи квіти для вчительки. Завтра перше вересня. Ми бачимо в обох текстах однакові за будовою та лексичним наповненням речення, які є розповідними за метою висловлювання. Відмінність між ними полягає в тому, що перше з них констатує певний факт, а друге передає мотивацію дії, про яку повідомляє попереднє речення. Ця відмінність у змісті речень передана саме інтонацією. Якщо ми змінено інтонацію, це приведе до спотворення змісту або його руйнування.

За допомогою інтонації можна виділити в повідомленні головне й другорядне. Інтонування, що не відповідає змістові, може призвести до того, що утворяться некоректні висловлювання, буде втрачена точність мовлення.

Інтонація важливий чинник формування змісту висловлювання. Саме тому цей феномен усного мовлення потребує детального вивчення й практичного володіння.

Складові інтонації. Інтонація являє собою складний комплекс взаємопов’язаних елементів, до яких належать: зміна висоти тону, фразовий наголос, паузи, тембр голосу, темп мовлення. Кожний з цих складників відіграє свою роль у формуванні інтонаційного забарвлення.

Висота тону може змінюватись у напрямку підвищення або зниження. Наприклад: Він тут. У цьому реченні висота тону змінюється в напрямку зниження. Він тут? У питальному реченні висота тону змінюється в напрямку підвищення. Ці зміни створюють своєрідну криву, яку називають мелодикою. Мелодика мовлення має національну специфіку. У кожній мові існують свої типи мелодики, які можна виділити залежно від напрямку зміни висоти тону.

Дистанційне заняття гуртка "Паросток" 28.03.2022

Основний рівень II року навчання

Тема: Взаємодія з партнером на сцені

Взаємодія з партнером - основний вид сценічної дії. Воно випливає з самої природи драматичного мистецтва. В процесі сценічного взаємодії розкриваються ідея п'єси і характери дійових осіб, тобто досягається головна мета творчості. Тому момент переходу в навчальній роботі від неживого до живого об'єкту спілкування знаменує собою новий, більш високий етап у оволодінні артистичної технікою.

Зараз ніхто не заперечує великого значення спілкування у творчості актора. Це поняття міцно увійшло в сучасну театральну педагогіку і сценічну практику. Однак сценічне спілкування по-різному розуміється і по-різному заломлюється в акторському творчості. Чи не домагаючись живого, органічного спілкування, деякі задовольняються спілкуванням умовним, театральним, тобто зовнішнім зображенням процесу. Інші підміняють спілкування з партнером спілкуванням з глядачем. В результаті спілкування, як живий органічний процес, є у них швидше щасливим винятком, ніж правилом. Це огрубляет артистичну техніку, заважає досягати справжньої правди в розкритті на сцені «життя людського духу».

Існує педагогічний прийом, який допомагає налагодити органічну взаємодію і проконтролювати його. Після виконання вправи або етюду акторові пропонується у всіх подробицях розповісти про поведінку партнера. Якщо він був дійсно уважний до партнера, то зробити це не так важко. Якщо ж він був уважний тільки до самого себе, тобто йшов по лінії уявлення ролі, то він не зможе розповісти про те, як діяв партнер. У Станіславського існувала навіть така формула. Якщо актор відповість: «Не пам'ятаю, як грав (що робив) партнер, але я грав добре», значить, я грав погано. А якщо: «Не пам'ятаю, як я грав, але пам'ятаю, як грав партнер», - значить, я грав добре.

Найкращими вправами на взаємодію є ті, в яких виникають активні завдання, що призводять партнерів до зіткнення і боротьби. Якщо активність дії не створюється сама собою, її можна викликати шляхом загострення пропонованих обставин. Припустимо, учням дається завдання відтворити момент приходу глядачів до театру. Спочатку таке завдання може здатися малоцікавим. Справді, не складає особливих труднощів підійти до дверей театру, протягнути контролеру квитки, дати відірвати корінець і увійти в приміщення. Але це було б лише формальним рішенням завдання. Життя куди цікавіше і багатше такої бездіяльної схеми. У житті не можна «взагалі» йти в театр, не знаючи, в який саме, на що і за яких обставин.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Виконавська майстерність. Суть та специфіка. Ефективна підготовка читця до виступу.

«Заговори, щоб я тебе побачив», — ці слова приписують Сократу.

Зробити власний виступ переконливим, цікавим, захоплюючим, показати себе в ньому допоможуть 7 простих правил.

1. Зробіть тему простою, але цікавою! 

Вибираючи тему виступу, орієнтуйтеся не лише на інтереси аудиторії, а й на свої власні. Найкраще виступає та людина, якій самій цікаво те, про що вона розповідає.

2. Визначте, навіщо і кому ви це говорите!

Одне з найважливіших питань для промовця, грамотне рішення якого дозволяє йому досягати чудових результатів, — кому взагалі я говорю. Визначте і враховуйте особливості аудиторії під час виступу.

3. Керуйте увагою слухачів!

Викличте і утримуйте зосередженість аудиторії на змісті вашого виступу. Якщо аудиторія втомилася, розрядіть напругу жартом або цікавою історією.

4. Ретельно добирайте матеріали!

Досвідчені оратори знають, що найбільш вдало аудиторія сприймає незаготовлений, імпровізований виступ. Адже коли людина говорить своїми словами, та ще й щиро, це сприяє встановленню психологічного контакту, аудиторія починає довіряти промовцю і уважно слухає. Але якщо оратор недостатньо досвідчений, спроба виступити без підготовки може дорого коштувати. І навіть досвідчені оратори можуть, недооцінивши значення підготовки виступу, припуститися якоїсь прикрої помилки, наприклад, не вкластися у відведений регламентом час або загубити якусь дуже важливу думку. Тому виступ потрібно готувати! Не випадково французи кажуть, що кращий експромт той, який підготовлений наперед. Ну а найважливіше під час підготовки виступу — вибір того матеріалу, тих фактів і відомостей, які ви збираєтеся повідомити. Успішний виступ — це виступ, насичений фактами… адже з ними, як відомо, не сперечаються!

5. Використовуйте картинки!

Підсилюємо сприйняття! «Краще один раз побачити, ніж сто разів про неї почути!»

6. Говоріть красиво

І все-таки основний інструмент оратора — голос. Він має бути досить гучним, сильним, гнучким і виразним. При цьому промовець спирається на правильне дихання і відпрацьовану дикцію. Людина, здатна без напруги сказати довжелезну фразу, не проковтнувши і не спотворивши жодного звука, просто приковує увагу аудиторії. Для того щоб досягти такого ефекту, звичайно ж, знадобляться зусилля, тривалі тренування.

Вправа. Щоб добитися інтонаційної різноманітності, гнучкості подання, спробуйте як актор сказати одну й ту саму фразу з різними інтонаціями. Наприклад, ви можете сказати «Здрастуйте»! радісно, сумно, здивовано, з образою, зі злістю, заздрісно тощо. «Проганяйте» так будь-яке висловлювання через усю палітру доступних вам відтінків емоцій і ви навчитеся подавати інформацію значно емоційніше, цікаво і вільно.

Хочете говорити довжелезні фрази на одному диханні і без запинки як ведучий теленовин? Вдихніть якнайглибше і починайте говорити: «Йшли дванадцять попів через дванадцять ланів. Перший каже: «Лан-лан!». Другий каже: «Лан-лан!». Третій каже…» Так ви продовжуєте по черзі відповідно, доки усі попи не скажуть (Дванадцятий каже: «Лан-лан!») або доки у вас не закінчиться повітря. Якщо воно скінчилося, скажімо, на 7-му попові, поставте собі завдання наступного разу дійти до 8-го. Якщо ви спокійно доходите до 12-го, наступного разу нехай у вас буде «тринадцять ланів і тринадцять попів». Ідея вправи дуже проста — поступово збільшуючи довжину фрази, ми тренуємо дихальний апарат.

7. Спілкуйтеся з аудиторією і будьте собою!

Незважаючи на те, що всі попередні правила важливі і роблять свій внесок в успішність виступу, зараз ми дійшли до найважливішого. Немає нічого гіршого, ніж слухати людину, «застебнуту на всі ґудзики», яка читає свій виступ з папірця, без розставляння акцентів, без розуміння того, що і навіщо вона читає, без вираження свого особистого ставлення до того, що промовляє, яка не піднімає очей на аудиторію або відразу їх відводить.

Не забувайте про зоровий контакт! Дивіться на аудиторію, охоплюйте її поглядом. Якщо промовець боїться підвести очі на слухачів, він ніколи не виголосить успішну промову. Вони просто не повірять жодному його слову.

Не думайте під час виступу про те, який ви маєте вигляд або чи достатньо грамотно звучать ваші слова, наскільки ваша мова структурована, — усе це треба вирішити до виступу. Під час нього просто віддавайтеся тій енергії, яка виникає з вашого контакту з іншими людьми, з вашої зустрічі з аудиторією, відчуйте задоволення від того, що робите!

Дистанійне навчання гуртка "Паросток" 25.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Мізансценування. Робота над окремими епізодами.

Одним з найбільш важливих виражальних засобів у режисерському театрі була і є - Мізансцена.

Мізансцена - це мова режисера. Це образно-пластичне, динамічне або статичне вираження в сценічному просторі і часі та в певному жанрі взаємовідносин та боротьби дійових осіб. Через мізансцену режисер виявляє найбільш важливу основу вистави - її надзавдання та наскрізну діr6. Розробка мізансцени найвідповідальніша функція режисера, це фундаментальний компонент режисерського задуму, що розкриває образ сценічної дії, Робота над мізансценою більше всього проводиться під час художнього втілення вистави, однак вже і при формуванні режисерського задуму, необхідно враховувати певні принципи та вимоги щодо побудови мізансцени.

Тут не може бути якихось, раз і назавжди визначених канонів, робота над мізансценою чи не найбільш індивідуалізована сфера роботи режисера, може тому так відносно .мало . матеріалів теоретизуючих цю, найбільш відповідальну ділянку режисерської практики. Досвід, здобутий багаторічною працею одного режисера, може аж ніяк не зігріти творчу діяльність іншого, адже ця діяльність, як письменницький стиль, характеризує перш за все обличчя автора, його уміння, темперамент, глибину внутрішніх бачень. Ми знаємо мізансцени М.Охлопкова, ОЛ.Дикого, Вс. Мейерхольда, Л.Курбаса, В.Василька, А.Ефроса чи М.3ахарова, які навіть ніяк не можна використати в роботі, бо якщо це і не буде прямим плагіатом, то все ж таки поставить оригінальність творчості того, чи іншого режисера під сумнів. Ми можемо говорити тут про певні загальні закономірності мізансценування, які так чи інакше проявляються у кожного режисера. Наприклад: приклад життєподібності та принцип умовності мізансцени, про які так багато говорилося раніше в цьому посібнику. Мізансцена формується перш за все принципом пластично - просторового вирішення вистави. Процес розгортання дії, народження точних мізансцен детермінується декораційним оформленням, опорними точками 

 стінами, сходами, розстановкою меблів j , організацією вертикалі вистави, а також розробкою сценічної підлоги, використанням авансцени, оркестрової ями, а також ар'єрсцени, глибинних побудов на сцені.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Виконавська майстерність. Повторення та закріплення матеріалу.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 21.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Особливості сценічного спілкування з аудиторією. Поняття "Четверта стіна".

Театр - це взаємодія між сценою і глядачем, адже глядач є творчим учасником спектаклю. Глядач - поняття дуже складне і дуже непостійне. Легко провести вододіл між освіченої частиною купецької публіки і, наприклад, дореволюційної інтелігенцією, між глядачами початку і середини XX століття. Куди складніше розрізнити глядачів нашої епохи.

Провал у люк, з якого вилітав величезний язик полум'я, здавався не так вже давно дуже сильним ефектом. Він викликав жах і потрясіння. Зараз цим не здивуєш навіть малюків.

Сьогодення вимагає нинішньої правди, нинішньої достовірності. Глядач змінюється. Не можна сказати, що у «недовірливого» сьогоднішнього глядача фантазії менше, ніж у «довірливого» глядача, часів Шекспіра. Але фантазія ця стала витонченішими, досконаліше, тонше. Багато чого для нас просто втратило сенс.

Яке ж поведінку і яка реакція залу для глядачів під час вистави? Звичайно, цікаво дізнатися, що залишилося в пам'яті глядачів, які висновки вони зробили, переглянувши той чи інший спектакль, але глядачі - поняття збірне. І те, що не смішно глядачеві майже порожнього залу, смішно, коли зал заповнений вщент.

Актор - виконавець ролей в театрі, його головна особа, самостійний художник, і одна з особливостей творчості актора полягає в постійному спілкуванні з глядачами, зв'язок з якими допомагає акторові критично оцінювати свою роботу. Актори знають, як важко грати для одиниць і як радісно для битком набитого залу. Глядачі ж, на жаль, не знають, що їхня реакція залежить не тільки від якості п'єси і вистави, а й значною мірою від них самих. Це той випадок, коли кількість переходить в якість.

Глядачі не вивчають історію театру і не можуть визначити, де і звідки взятий «напрокат» той чи інший режисерський прийом. Але вони чудово відчувають, ново чи це насправді чи це просто подновленная забута старовина.

Глядацька зала заповнена людьми різної культури, різних професій, різного віку. Як правило, найстарший за віком глядач, є самим вдячним. Для різних категорій глядачів повинні бути і різні варіанти «умов гри». Глядач - поняття безперервно змінюється і доволі складна. Глядачі, при всій відмінності один від одного, не змовляючись, сміються, плачуть, аплодують і кашляють одночасно. Різні-то вони різні, але реагують однаково.

Без сучасних глядачів не може бути сучасного театру. Сучасний глядач неодмінний і обов'язковий учасник не тільки вечірнього спектаклю, але і сьогоднішній ранковій репетиції, задуму майбутньої вистави.

Хочеться вірити, що глядач отримує задоволення від співучасті у творчому процесі, тому завдання театру й актора захопити його несподіваним ходом, несподіваним рішенням. Ступінь включення глядача в акторський процес повинна бути дуже високою.

Олександр Мітта пише, що існує кілька правил, за допомогою яких можна розпалювати глядацький інтерес, розповідаючи історію:

• Видавати інформацію маленькими порціями.

• Кожного разу повідомляти менше, ніж хоче дізнатися аудиторія. Поки актор контролює інформацію, він господар становища.

• Самі ласі шматочки інформації слід приховувати до самого кінця.

• Не треба нічого повідомляти просто так, персонаж актора повинен поборотися за кожну краплю інформації. Чим більше праці буде вкладено в пошук інформації, тим цінніше вона для глядача.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Модернізація костюмів відповідно до нового ладу казки.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 17.03.22

Основний рівень  II року навчання

Тема: Робота над роллю. Визначення "Зерно", "Шлейф", "Перспектива".

СЦЕНІЧНЕ ВІДНОШЕННЯ — ШЛЯХ ДО ОБРАЗА

Основою сценічного образа є відношення. З основних відносин даної діючої особи, до дійсності, що її оточує і буде складатися її характер, тобто образ. Для того, щоб органічно освоїти характер, ми намагаємося опанувати цими відносинами, знайти і розбудити в собі відповідні бажання, думки і почуття.

ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ХАРАКТЕРНІСТЬ

Коли ми говоримо «внутрішня характерність», те це значить, що ми встановлюємо бажання, якими живе шуканий образ, відносини, якими він зв'язаний з навколишньою дійсністю. Треба мати на увазі, що, у міру оволодіння цією новою внутрішньою характерністю, у зовнішньому нашому вигляді, і насамперед в очах, відбудеться відома зміна, тобто внутрішня характерність неодмінно в тому чи іншому ступені відіб'ється в зовнішності. Опановуючи наміченими рисами, освоюючи їх, роблячи їх для себе органічними, ми в такий спосіб змінюємо себе, свій природний матеріал і створюємо спочатку слабко обкреслений, потім, у міру оволодіння задуманими рисами, у міру посилення їхньої виразності, усе більш чітко змальований художній образ (у якому ступені — це ми побачимо далі; грим діючого обличчя, костюм і т.д. — усе це буде результатом виразу рис ролі).

Поки мова йшла про вправи, у яких пошуки тих чи інших рис характеру внесуть ту чи іншу, часом слабко уловиму зовнішню зміну в нашому поводженні. Але треба мати на увазі і таке: коли буде йти мова про зовнішню характерність — вікову, мовну і т.д., ви побачите, що навіть чисто технічне оволодіння зовнішньою характерністю спричинить за собою деяку перестановку у внутрішніх відчуттях.

Отже, створюйте такі сценічні обставини в яких на основі колись нами пройденого ви будете діяти як образ, задуманий вами.

ПРИКЛАДИ ВПРАВ

Наприклад, така вправа: після довгої розлуки зустрічаються два шкільних товариші; перший перетворився в скнару і підозрілу людину, другий — веселун, пияк, гуляка. Другий приїжджає до першого зненацька на деякий час погостювати. Крім погоджених виправдань, як ми це робили дотепер, вам доведеться провести роботу з сценічного втілення задуманих характерів.

Намагайтеся знайти таку зовнішню поведінку, що найбільше виразить внутрішню сутність першого товариша. Як буде виражатися та боротьба, що відбуватиметься в ньому в зв'язку з приїздом старого приятеля? Адже мають бути витрати (прямо не скажеш, що грошей шкода, це хочеться приховати), потрібно якось виплутуватися, а приїжджий дуже добродушний, тягне скнару повеселитися, не помічає відразу, з ким має справу, розташовується в нього в будинку і т.д. От основні риси для створення другого характеру.

Або такий приклад. Одна дуже дратівлива і хвороблива людина — на службі; туди приходить украй наполеглива, енергійна і дурна особа, що вимагає видати їй якусь довідку. Довідки цієї він видати не може, тому що це зовсім не по його частині і не в його установі. Він роз'яснює їй, куди потрібно звернутися, але та дурна, усе-таки вимагає довідку від нього й остаточно виводить із себе.

Чи ще: сварлива, зла дружина і добродушний, млявий чоловік, так сказати «тюхтій». Чи, навпаки, хвора, що вибивається із сил дружина, і п'яниця, ледар чоловік; приходить додому, щоб дістати грошей на горілку. Словом, перед вами відкривається можливість найрізноманітніших сценічних взаємин на основі заздалегідь запропонованих характерів. Ми вже сказали, що основа образа — у внутрішній характерності, що насамперед відбивається в очах актора: знайти веселої людини — це значить насамперед знайти веселий погляд на навколишнє. На що не подивишся — усе приємно, усе добре і весело. Чи навпаки — похмура, важка людина. У його очах насамперед виразяться ця похмурість ворожість до навколишнього. Не даремно говориться, що очі — дзеркало душі; у них відбиваються основні властивості людини, його внутрішній стан.

Вище ми сказали, що внутрішня характерність при органічному оволодінні нею неминуче повинна знайти відповідне виявлення в зовнішньому вигляді, тобто в зовнішній характерності. Необхідно зрозуміти, що кожний художній образ, кожна роль є власне кажучи створенням нового характеру, відмінного від нашого власного, життєвого, і від кожної попередньої чи наступної нашої ролі. Не в тім справа, яка ступінь цієї відмінності, — важливо те, що вона є і обов’язково має бути. Кожен образ у вправі, кожна роль, зроблена актором на сцені, повинні бути насамперед індивідуальними, тобто відрізнятися чимось і від того, як зробив би цю роль будь-який інший виконавець, і від того, як зробив би інші вправи і ролі сам актор.

До роботи над образом ми говорили учню: опановуйте своїм власним матеріалом, залишайтеся самим собою, будьте прості і вільні фізично, тоді просто, вільно й переконливо будуть виявлятися ваші почуття на сцені, навчіться довільно керувати вашим внутрішнім психічним механізмом.

Для чого все це ми робимо? Не для того тільки, щоб бути простими, життєво правдивими на сцені. Ми робимо це для того, щоб на основі м'якості, гнучкості, піддатливості, уміння керувати своїм внутрішнім матеріалом, на основі життєвої правди створювати нову сценічну правду, художній образ.

Ми стверджуємо, що кожен образ, кожна роль обов'язково є характерними. Працюючи над роллю, актор щораз створює із себе, зі свого характеру новий сценічний характер.

Кожна роль — характер. Кожен образ створюється на основі особливої, тільки йому властивої характерності. Ми знаємо: чим краще актор, тим ширше його діапазон.

Чи свідчить усе, що сказано вище, що ми заперечуємо той чи інший напрямок у розвитку актора і думаємо, що кожний може грати будь-яку роль, що байдуже, як виховувати учня, які уривки призначати йому в навчальній роботі? Ні, аж ніяк не свідчить.

Початковий рівень  II року навчання

Тема: Визначення пластично-просторового рішення. Мізансценування. Підбір виразний засобів.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 14.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Робота над підтекстами та образами.

 

Мета: Навчитися розбирати, та детально аналізувати свою роль. Визначити головну думку, яку герой доносить глядачу.

«Говорити — значить діяти», — так Костянтин Станіславський визначав сутність слова в мистецтві драматичного театру. 

Підтекст

Підтекст — «життя людського духу» ролі, що внутрішньо відчувається, безперервно присутнє за словами тексту. Без підтексту слову нічого робити на сцені. Слово від письменника, а підтекст від артиста — інакше глядач міг би не ходити в театр, а читати п’єсу вдома. Те, що в зоні дії називають наскрізною дією, те в області мови ми називаємо підтекстом. При цьому акторові потрібний підтекст п’єси й ролі не простий (у вигляді думки), а «ілюстрований» (що оформився в образи, картини). Створення «ілюстрованого» підтексту — один із визначальних моментів акторської майстерності. Такий підтекст дає «щедру їжу уяві», збагачує авторський текст усе новими і новими деталями, поглиблює його. Кінострічка бачення, створена актором, найтісніше пов’язана з підтекстом. У ній відбивається не лише сьогодення, але й минуле і майбутнє ролі. Такі бачення визначають справжні почуття, хотіння, настрої дійової особи. Текст же служить часто прикриттям істинних прагнень персонажа і знаходиться в протиріччі з підтекстом.

Внутрішній монолог

Не менш важливим елементом словесної дії є внутрішні монологи. Смислова лінія розповіді (як і спектаклю) складається з думок автора, висловлених в авторському тексті, і думок актора, що вилилися у внутрішні монологи. Як людина в житті, актор на сцені зобов’язаний безперервно думати. Навіть його мовчання має бути дією. При спілкуванні з партнером, актор повинен подумки погоджуватися з почутим або протестувати. Тому вимовний текст — це тільки частина тих думок, які повинні заповнити свідомість актора. Інша частина — це внутрішні монологи, які допомагають акторові точно, правдиво передати авторський текст, призводять до певних дій і вчинків, намічених автором твору; сприяють створенню органічного життя на сцені. Тож внутрішній монолог залежить від оцінки актором того, що відбувається; порівняння своєї точки зору з висловлюваними думками партнера.

Внутрішні монологи мають бути активними, дієвими, емоційно насиченими. Тому акторові потрібно вивчити характер створюваного ним образу, його світогляд й особливості взаємовідносин з оточенням. Уміння створювати підтекст ролі неодмінно в цьому допоможе.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Читка казки. Ідейно-тематичний аналіз. Визначення композиційної побудови казки. Розподіл ролей.

Мета: Навчити гуртківців аналізувати та працювати над казкою. Визначити її особливості.

" З казкою стаєш розумніший" https://naurok.com.ua/urok-z-kazkoyu-staesh-rozumnishiy-24820.html

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 10.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: "Читка п'єси по ролям. Театральна азбука."

Мета: Робота над роллю. Вивчення театральної термінології для кращого розуміння роботи та театрального мистецтва.

ТЕАТР – особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.

АВАНСЦЕНА – передня частина сцени перед завісою.

АКТ – частина драматургічного твору, окрема ДІЯ.

АМПЛУА – тип ролі, якій відповідає актерській індивідуальності: герой, трагік, інженю тощо.

АНОНС – коротка попередня інформація про майбутню виставу, свято тощо.

АНСАМБЛЬ – художня узгодженість різноманітних елементів, а також одночасний виступ кількох музикантів та співаків, колективів з кількох виконавців.

АНТРАКТ – перерва між діями вистави, відділеннями концерту.

АНТАГОНІСТ – в античній драматургії персонаж, який знаходиться у конфлікті з іншими персонажами і веде з ними драматичну боротьбу.

АНШЛАГ – об’ява про те, що всі квітки на видовище продані та про відсутність вільних місць в глядацькому залі.

АФІША – текстова інформація про те, де, коли і яка саме відбудеться подія, видовище, найчастіше – паперовий аркуш з потрібним текстом, малюнками, фото тощо.

БУРЛЕСК – комічне зображення якогось явища чи характеру, форма кумедного перебільшення, розмова про серйозні речі у жартівливій манері.

БУТАФОРІЯ – штучні речі, створені для використання у виставі, які імітують справжні.

ВЕРТЕП – в українському ляльковому театрі – невеликий ящик-скринька, переносний ляльковий театр, де демонструвались кумедні сценки переважно побутового характеру.

ВИСТАВА – видовище, показ того, про що йдеться в сценарії або п’єсі.

ВОДЕВІЛЬ – жанровий різновид комедійної драматургії, вистава з куплетами і танцями, легка комедія.

ВОКАЛ – спів, виконання музичних творів засобом співу.

ГЕРОЙ – в драматургії та театрі – головний персонаж.

ДЕКЛАМАЦІЯ – мистецтво виразного читання вголос, іноді – занадто театральна, штучна манера акторського виконання.

ДЕКОРАЦІЯ – елемент художнього оформлення сценічного простору.

ДІАЛОГ – розмова між двома чи кількома персонажами.

ДІЯ – у видовищному мистецтві – послідовність сценічних подій, сума вчинків персонажів, з яких складається сюжет, а також частина драматургічного твору, те ж саме, що і АКТ.

ДРАМА – драматургічний твір взагалі, рід літератури, жанр драматургії, драматична за характером життєва ситуація.

ДРАМАТУРГ – письменник, який пише драматургічні твори – п’єси, сценарії, тощо.

ДРАМАТУРГІЯ – мистецтво створення творів драматургічного роду літератури, теорія побудови драматургічних творів.

ЖАНР – тип мистецького твору, який характеризується схожими рисами, підпорядковане певним правилам.

ІМПРОВІЗАЦІЯ – непідготовлене одночасне створення та виконання якогось твору, те, що створене таким чином.

ІНТЕРМЕДІЯ – невеличка гумористична сценка, яку колись демонстрували між актами великої вистави, а також вставка між номерами концерту або номерами циркового видовища, междія.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – особисте розуміння та відчуття твору постановником чи виконавцем, погляд з іншого боку, те ж саме, що і ТРАКТОВКА.

КАМЕРНИЙ – твір чи виконання твору, який призначений для вузького кола читачів, а також музичний твір для невеликого складу виконавців та твір ліричного або філософського напрямку.

КАТАРСИС – обов’язковий елемент трагедії, емоційне очищення через співчуття, жаль та страх.

КОМЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, в якому сюжет будується на смішних, кумедних ситуаціях.

КОМЕДІЯ МАСОК (COMMEDIA DELLA ARTE) – відомий різновид театрального видовища Італії 16-17 століть, що побудований на імпровізації та буфонаді з використанням образів персонажів-«масок», характери яких не змінюються у будь-якому сюжеті.

КОНТРАСТ – різке протиставлення, протилежність, несхожість.

КОНФЛІКТ – обов’язковий елемент структури драматургічного твору – зіткнення протилежних ідей та поглядів, загострення суперечностей, яке має форму драматичної боротьби.

КОРИФЕЙ – керівник хору в античній трагедії, який безпосередньо контактував з акторами, у подальшій історії – ведучий театральний діяч, класик театрального мистецтва, майстер своєї справи.

КУЛЬМІНАЦІЯ – епізод сценарної структури, який стоїть після розвитку дії та попереду розв’язки і в якому відбувається найбільше напруження всіх фізичних та моральних сил, відбувається головне і найважливіше зіткнення за конфліктом.

МІЗАНСЦЕНА – розташування виконавців на сцені в окремі моменти вистави.

МІМІКА – передача певних почуттів за допомогою м’язів обличчя.

МІСТЕРІЯ – спочатку таємничі релігійні обряди, пізніше – вистава релігійного змісту у європейському середньовічному театрі.

МОНОЛОГ – мова одного персонажу драми, інколи не звернута до іншого персонажу, характерізується відсутністю обміну думками.

МЮЗИКЛ – п’єса та театральна вистава, що побудована на використанні різних видовищних жанрів: опери, оперети, балету, естради, драми тощо. Можуть бути побудовані не лише на комедійному, але і на драматичному та трагічному сюжетах.

НАРРАТОР – ведучий, оповідач, людина від театру, читець, найчастше зустрічається у епічній, романтичній драматургії, у інсценівках, посередник між дійовими особами та глядачами.

ОБРАЗ – художнє уявлення про якесь явище чи ситуацію, засіб та форма показу дійсності в мистецтві.

ОПЕРА – театральна вистава, в якій інструментальна музика поєднується з вокалом.

ОПЕРЕТА – театральна вистава лірично-комедійного характеру, де розмови персонажів поєднуються зі співом та танцями.

ПАНТОМІМА – вистава, в якій передача інформації відбувається без слів, за допомогою рухів та міміки.

ПЕРФОРМАНС – авангардний напрямок сучасного мистецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючі побутові речі, іде безпосереднє спілкування з глядачами. П. іронізує над традицією.

П’ЄСА – літературний твір, що має драматургічну форму, який можна і читати, і ставити у театрі.

ПРЕМ’ЄРА – перша театральна вистава, перший показ.

ПРОГРАМА (ПРОГРАМКА) – паперовий аркуш, на якому розміщують перелік номерів, персонажів та виконавців, всіх, хто створив виставу чи приймає участь в концерті, інколи в програмі розміщується стислий опис сюжету вистави.

РЕЖИСЕР – фахівець, який створює виставу, постановник п’єси або сценарію.

РЕЖИСУРА – мистецтво створення вистав та різноманітних видовищ.

РЕКВІЗИТ – всі речі, які потрібні виконавцям під час вистави.

РЕКВІЄМ – вокально-інструментальний музичний твір, що має скорботно-пам’ятний характер.

РЕПЕРТУАР – перелік творів, що виконуються в театрі або з яким виступає окремий виконавець чи творчий колектив.

РОЛЬ – частина тексту драматургічного твору, яка зображує певну людину та має виконуватись актором, художній образ.

СЦЕНА – майданчик, підмостки, на якому відбувається дія театральної вистави, а також частина драматургічного акту чи дії, ще видовище і подія, а також театр взагалі.

СЦЕНАРІЙ – колись – план драматургічного твору, сюжетна схема театральної вистави, пізніше – драматургічний твір, за яким створюється кінофільм, радіопередача, телепередача, масове театралізоване видовище.

СЦЕНАРИСТ – драматург, який створює сценарії, автор сценарію.

СЮЖЕТ – поступовий ряд подій, що пов’язані між собою та які складають зміст твору.

ТЕАТР – особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.

ТРАГЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, який має в основі дуже загострений конфлікт, непримиренну боротьбу, загибель головних героїв, у переносному значенні – страшна, невиправдана подія, загибель, КАТАСТРОФА.

ТРАГІКОМЕДІЯ – драматичний твір, що має риси трагедії та комедії.

ФАРС – середньовічна форма гротескної драматургії, за змістом та настроєм інколи брутальна і непристойна. Демонструвалась як междія, а інколи самостійно.

ФЕЄРІЯ – вистава з різноманітними сценічними ефектами, яскравими трюками та незвичайними драматургічними ситуаціями.

ХОР – колективний персонаж античного театру, у сьогоденні – колектив виконавців вокальних творів.

ХОРЕОГРАФІЯ – мистецтво створення танцювальних номерів та вистав, сукупність явищ, що мають відношення до танців.

ШОУ – сучасна естрадна вистава з великою кількістю спецефектів та, бажано, за участю досить відомих виконавців. Цей термін інколи додається до назв різноманітних видовищ для надання назві більш сучасного вигляду, наприклад, шоу-концерт, шоу-балет тощо.

Початковий рівень II року навчання

Тема: "Відомі українські казкарі. Повторення матеріалу."

Мета: Повторити вивчений матеріал. Привити любов до української казки, та дізнатися про відомих українських байкарів.

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ КАЗКАРІ

1. Сергій Даушков (1905-1991) — український поет, прозаїк-казкар.

Народився в багатодітній родині сільського мельника. Маючи лише початкову освіту, завдяки природному обдаруванню та наполегливій праці здобув визнання як прозаїк. Написав більше десяти романів і повістей, понад 250 «Казок старого млина». На жаль, переважна більшість творчого доробку письменника у рукописах. Сергій Даушков — автор популярної історичної повісті про княжі часи «Було колись», виданої у Кременці 1936 року, кількох збірок оповідань, понад 50-и публікацій малої прози у різних часописах.

2. Володимира Жуковецька (Вільшанецька; 1871-1940) — українська галицька коломийська дитяча письменниця.

Першою публікацією був вірш «Я тебе люблю» в журналі «Світ» за 1906 рік. Жуковецька пише також педагогічні статті «Будуча жіноча школа виділова» (1912), «Виховання і наука дитини» (1930). У Коломиї вона почала писати вірші, дитячі казки, твори з життя вчительства та інтелігенції, що друкувалися в дитячому журналі «Веселка», «Дзвінок», тижневику «Неділя», «Літературно-науковому віснику», що виходили у Львові.

Жуковецька — автор повістей «Іскаріот», поезій у прозі «Імпресії», дитячих п’єс «Мати» (1920) і «Циган» (1935). У 1932 році львівське видавництво «Світ дитини» випустило її збірку «Оповідання для найменших».

3. Микола Антонович Зінчук (1925-2012 року) – видатний фольклорист, збирач українських народних казок, казкар; історик; педагог. Зібрав, упорядкував та літературно опрацював збірку «Українські народні казки» у 40 томах.

Зібрана, упорядкована та літературно опрацьована М. А. Зінчуком збірка «Українські народні казки» у 40 томах за своїм обсягом, культурною та науковою цінністю не має аналогів у світовій культурі. На думку завідувача відділом фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН М. К. Дмитренка збірка є «унікальним явищем не лише в українській, а й у світовій фольклористиці, визначним внеском у вітчизняну науку й культуру».

4. Андрій Степанович Калин (1908-1979) – український народний казкар. Автор збірок: «Закарпатські казки» (1955), «Дідо-Всевідо» (1969).

У 8 років залишився сиротою, ріс у наймах. До 1945 був неписьменним. Сюжети його казок оригінальні. Позитивних героїв — трудівників, знедолених селян, сміливих опришків, борців за щастя народу — протиставлено ненажерам-багатіям, неробам, користолюбцям. Мова казок насичена приказками й при слів’ями, в ній є чимало діалектизмів. Від Калина записано понад 120 казок та ін. Видання: Дванадцять братів (1972).

5. Зірка Захаріївна Мензатюк (1954) — українська письменниця, казкарка, журналіст. Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших та ін. Відзнаки і нагороди:

Літературна премія імені Наталі Забіли (2005);

Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято»;

Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку «Книжковий світ» (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».

Друге місце у номінації «Підліткова та юнацька література» в XVI Всеукраїнському рейтинзі «Книжка року 2014».

6. Параска Плитка-Горицвіт (Горицвіт — мистецький псевдонім; 1927-1998,) — гуцульська письменниця, казкарка, фольклористка; «Гомер Гуцульщини».

Письменницький доробок Параски Плитки-Горицвіт об’єднаний під заголовком «Подарунок рідному краєві» — 46 великих рукописних і друкованих на машинці книг по 500 сторінок кожна, а також десятки маленьких книжечок з її власними ілюстраціями та в саморобних палітурках.

Інший цикл творів — народний: «З народних повісток», «Співанке Гуцулсков говірков», книга-альбом «Доля гуцулки».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/vidomi-ukrayinski-kazkari

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 07.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Робота над роллю. Переписування ролей.

Мета: Зумовити виконавця до аналізу ролі, кращого розуміння та запам'ятовування.

Кожна нова роль ставить перед виконавцем безліч питань, на які він повинен відповісти. Важливо так організувати роботу, щоб ці відповіді самі дозрівали в його свідомості, а не подавалися в готовому вигляді. Не можна, наприклад, після першого знайомства з п'єсою вимагати від учнів точного визначення ідейного задуму твору, його надзавдання і наскрізної дії.

Переписування ролі - є наступною сходинкою після читки, яка допомагає краще зрозуміти свою роль, задачу та характеристику дійової особи.

*Щоб розвіяти туман і допомогти виконавцям розібратися в творі, в театрі влаштовуються іноді спеціальні бесіди та лекції, які читають кваліфіковані фахівці, знавці літератури, історії та побуту. Про одну з таких лекцій, присвячених "Горю з розуму", згадує Станіславський.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Сторітелінг та його види. Літературна казка. Історія становлення та розвитку літературної казки. 

Мета: Навчити діток правильно формулювати думки, переказувати історії. Залучити їхню фантазію та креативне мислення. Пояснити значення літературної та народної казки. Їх відмінність.

Сторітелінг – технологія створення історії та передачі за її допомогою необхідної інформації з метою впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери слухача.

У перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати. Сторітелінг – це розповідь історій.

Людство займалося сторітелінгом завжди. Наші пращури передавали з покоління в покоління весь накопичений людством досвід і знання за допомогою міфів, легенд, казок. За основу брали реальні факти, але їм надавали містичного характеру, метафоричності. Такі розповіді були виразні, цікаві, легко асоціювалися з особистим досвідом.

­Завдання сторітелінгу — за допомогою розповіді створити умови для мо­тивації дітей до навчання на занятті або під час освітньої ситуації, викликати симпатію до голов­ного персонажа, який допоможе зацікавити ви­хованців і доступно донести до них потрібну ін­формацію.

Вміння говорити, формулювати власні думки – необхідні життєві навички для кожної людини. На сьогодні володіння інформацією, її обробка, вміння чітко передавати почуття, аргументувати свою позицію – головні задачі, які стоять перед освітою.

Сторітелінг – це творча розповідь. На відміну від фактичної розповіді (переказу, опису по пам’яті), яка ґрунтується на роботі сприймання, пам’яті, відтворювальної уяви, в основі творчих розповідей лежить робота творчої уяви. Обов’язковими компонентами такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. При цьому учні використовують свій набутий досвід, знання, але по-новому комбінують їх.

Вид історії, що використовується у сторітелінгу залежить, як правило, від того, для якої саме аудиторії вона призначена. Так, наприклад, одній аудиторії більше до вподоби емоційні історії-казки, іншій — детективні історії, третій — повчальні байки. Проте в історії будь-якого виду є кілька ключових принципів, які відрізняють її від простого викладу фактів:

• наявність персонажа;
• наявність інтриги;
• наявність сюжету.

Персонаж в історії має бути якомога ближчим до аудиторії, адже інакше слухачі не будуть співпереживати йому, не зможуть «приміряти» образ цього персонажа на себе. А це  одне з основних завдань сторітеллінгу — зробити слухача безпосереднім учасником історії.

Інтрига в історії дозволяє утримати увагу аудиторії, вона змушує послухати всю історію, з нетерпінням чекаючи, чим все скінчиться. Втім, занадто затягнутою інтрига бути не повинна, інакше уваги аудиторії не вистачить, щоб дослухати історію до кінця.

Сюжет в історії потрібен обов'язково. Він зазвичай буває класичним, тобто побудованим у вигляді «ланцюжка» з зав'язки, розвитку, кульмінації і розв'язки.

Літерату́рна ка́зка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, слугує вихідною основою характеристики персонажів.

Чим відрізняється літературна казка від народної:

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 03.03.22

Основний рівень II р.н.

 Тема: Розбір та характеристика дійових осіб розподіл ролей.

Мета: Навчити вихованців аналізувати ролі. Визначати характеристику заданих ролей.

 

У драматичному творі, де життя героїв відображається у формі їх безпосередньої дії, важливого значення набуває розкриття характерів персонажів за їхніми вчинками, думками, переживаннями.

Літературний характер (від гр. «риса, особливість») — це персонаж художнього твору, що представляє певний людський тип з притаманними йому індивідуальними рисами, які зумовлюють стиль поведінки, ставлення до життя.

Аналіз дійових осіб необхідний, для правильної роботи над ролями!

____________________________________________

Початковий рівень II р.н.

Тема: Турнір ввічливості. Конкурс-експромт "Привітай іменинника".

Мета: Повторити і закріпити знання про правила ввічливості; продовжувати роботу, розпочату під час вивчення основ етики; розвивати використання правил ввічливої поведінки у повсякденному житті, на сцені та виховувати культуру поведінки.

«Доброго ранку!»
Мовлю за звичаєм!
«Доброго ранку!»
Кожному зичу я.
«Доброго дня Вам!»-
Людям бажаю.
«Вечором добрим!» -
Стрічних вітаю.
І посміхаються в відповідь люди.
Добрі слова ж бо,
Для кожного любі! 😉

Дистанційне заняття гуртка "Паросток" 28.02. 22

Основний рівень II р.н.

Тема: Розбір п'єси. Основні події, наскрізна дія, надзавдання та запропоновані обставини п'єси.

Мета: Навчитися робити аналіз та розбір п'єси, визначати наскрізну дію, надзавдання, запропоновані обставини, тощо. 

Наскрізна дія - проходить через всю п'єсу, визначаючи завдання кожної окремої сцени і наповнюючи дії, необхідні для її здійснення, емоційним змістом. Без надзавдання і наскрізного дії і роль, і спектакль розпадаються на окремі сцени, позбавлені єдиного, що об'єднує їх задум.

Надзавдання - одне з найскладніших методологічних понять, запропонованих Станіславським. Складність полягає вже в самому терміні, в додатку "понад" по відношенню до слова «завдання», так як мова йде не просто про головну дієвої задачі ролі, але про головне її емоційно-дієвий устремлінні, «неодмінно збудливу відгук в людській душі самого творить артиста. Іншими словами, надзавдання треба шукати не тільки в ролі, але і в душі самого артиста », - писав Станіславський.

Запропоновані обставини - це місце, час, фабула, де відбувається дія. Визначення ЗО є одним з перших етапів роботи над п'єсою.

Початковий рівень II н.р.

Тема: Комунікативно - рольові ігри: "В бібліотеці", "В магазині", "Найкращі подруги". Обговорення.

Мета: Навчитися комунікувати. Створювати та розігрувати різноманітні ситуації.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 24.02.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Робота над репертуаром.

Мета: Навчити вихованців працювати з літературним матеріалом, звертати увагу на особливості підбору матеріалу.

    Робота над тим чи іншим літературним матеріалом розпочинається не з вивчення тексту, як багато хто вважає, я в першу чергу, з аналізу! 

    Аналіз літературного матеріалу: це його осмислення, розгляд складових елементів, визначення тем, ідей, мотивів, способу їх образного втілення, а також дослідження засобів творення образів. Інакше кажучи, це розкриття художності тексту.

    Робота над ідейно - тематичним аналізом, визначення:

-  Теми, ідеї, надзавдання, конфлікту, обгрунтування вибору.

    А також, визначення підтекстів та композиційної побудови літературного матеріалу: 

- Експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, фінал.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Регістри. Інтонаційне мовлення, його особливості.

Мета: Пропрацювати мовні регістри, наглядно показати важливість їх застосування. Показати дітям, як завдяки інтонації можна розфарбувати своє мовлення.

Робота над регістрами за допомогою скоромовки.

Варка варить вареники

Василь взяв вареника

Варка Василя варкою

Василь Варку вареником.

*Вимовляємо скоромовку в різних регістрах:

- нижній, середній, високий.

*Вимовляємо скоромовку з різною інтонацією:

- з закликом, пошепки, голосно, жалісно.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 10.02.22

Основна група II року навчання

Тема: Конкурс - презентація серед створення образів казкових персонажів.

Мета: Оволодіти мистецтвом перевтілення, навчитись аналізувати роль та створювати образи.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Практичні вправи на зміну адресата та адресанта. Форми мовлення.

Мета: Навчити учнів форм спілкування. Розуміти відмінність адресата від анресанта. 

Дистанційне заняття гуртка "Паросток" 07.02.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Дикційні стовбчики. Робота над вимовою. Правильне поводження з мікрофоном 

Мета: Розробляти артикуляційний апарат, пропрацьовувати дикцію та складні звуки.

Сті- сте- ста- сто- сту- сти

Мні- мне-мна -мно-мну -мни

Рлі -рле -рла -рло - рлу -рли

Кпті -кпте -кпта -кпто- кпту -кпти

Початковий рівень II року навчання

Тема: Адресат та адресант. Засоби звернення до знайомого та незнайомого адресата.

Мета: Ознайомити гуртківців з методами комунікації та розвитком зв'язного мовлення. Та навчити правильно писати листи і повідомлення.