СЦЕНІЧНЕ ВІДНОШЕННЯ — ШЛЯХ ДО ОБРАЗА
Основою сценічного образа є відношення. З основних відносин даної діючої особи, до дійсності, що її оточує і буде складатися її характер, тобто образ. Для того, щоб органічно освоїти характер, ми намагаємося опанувати цими відносинами, знайти і розбудити в собі відповідні бажання, думки і почуття.
ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ХАРАКТЕРНІСТЬ
Коли ми говоримо «внутрішня характерність», те це значить, що ми встановлюємо бажання, якими живе шуканий образ, відносини, якими він зв'язаний з навколишньою дійсністю. Треба мати на увазі, що, у міру оволодіння цією новою внутрішньою характерністю, у зовнішньому нашому вигляді, і насамперед в очах, відбудеться відома зміна, тобто внутрішня характерність неодмінно в тому чи іншому ступені відіб'ється в зовнішності. Опановуючи наміченими рисами, освоюючи їх, роблячи їх для себе органічними, ми в такий спосіб змінюємо себе, свій природний матеріал і створюємо спочатку слабко обкреслений, потім, у міру оволодіння задуманими рисами, у міру посилення їхньої виразності, усе більш чітко змальований художній образ (у якому ступені — це ми побачимо далі; грим діючого обличчя, костюм і т.д. — усе це буде результатом виразу рис ролі).
Поки мова йшла про вправи, у яких пошуки тих чи інших рис характеру внесуть ту чи іншу, часом слабко уловиму зовнішню зміну в нашому поводженні. Але треба мати на увазі і таке: коли буде йти мова про зовнішню характерність — вікову, мовну і т.д., ви побачите, що навіть чисто технічне оволодіння зовнішньою характерністю спричинить за собою деяку перестановку у внутрішніх відчуттях.
Отже, створюйте такі сценічні обставини в яких на основі колись нами пройденого ви будете діяти як образ, задуманий вами.
ПРИКЛАДИ ВПРАВ
Наприклад, така вправа: після довгої розлуки зустрічаються два шкільних товариші; перший перетворився в скнару і підозрілу людину, другий — веселун, пияк, гуляка. Другий приїжджає до першого зненацька на деякий час погостювати. Крім погоджених виправдань, як ми це робили дотепер, вам доведеться провести роботу з сценічного втілення задуманих характерів.
Намагайтеся знайти таку зовнішню поведінку, що найбільше виразить внутрішню сутність першого товариша. Як буде виражатися та боротьба, що відбуватиметься в ньому в зв'язку з приїздом старого приятеля? Адже мають бути витрати (прямо не скажеш, що грошей шкода, це хочеться приховати), потрібно якось виплутуватися, а приїжджий дуже добродушний, тягне скнару повеселитися, не помічає відразу, з ким має справу, розташовується в нього в будинку і т.д. От основні риси для створення другого характеру.
Або такий приклад. Одна дуже дратівлива і хвороблива людина — на службі; туди приходить украй наполеглива, енергійна і дурна особа, що вимагає видати їй якусь довідку. Довідки цієї він видати не може, тому що це зовсім не по його частині і не в його установі. Він роз'яснює їй, куди потрібно звернутися, але та дурна, усе-таки вимагає довідку від нього й остаточно виводить із себе.
Чи ще: сварлива, зла дружина і добродушний, млявий чоловік, так сказати «тюхтій». Чи, навпаки, хвора, що вибивається із сил дружина, і п'яниця, ледар чоловік; приходить додому, щоб дістати грошей на горілку. Словом, перед вами відкривається можливість найрізноманітніших сценічних взаємин на основі заздалегідь запропонованих характерів. Ми вже сказали, що основа образа — у внутрішній характерності, що насамперед відбивається в очах актора: знайти веселої людини — це значить насамперед знайти веселий погляд на навколишнє. На що не подивишся — усе приємно, усе добре і весело. Чи навпаки — похмура, важка людина. У його очах насамперед виразяться ця похмурість ворожість до навколишнього. Не даремно говориться, що очі — дзеркало душі; у них відбиваються основні властивості людини, його внутрішній стан.
Вище ми сказали, що внутрішня характерність при органічному оволодінні нею неминуче повинна знайти відповідне виявлення в зовнішньому вигляді, тобто в зовнішній характерності. Необхідно зрозуміти, що кожний художній образ, кожна роль є власне кажучи створенням нового характеру, відмінного від нашого власного, життєвого, і від кожної попередньої чи наступної нашої ролі. Не в тім справа, яка ступінь цієї відмінності, — важливо те, що вона є і обов’язково має бути. Кожен образ у вправі, кожна роль, зроблена актором на сцені, повинні бути насамперед індивідуальними, тобто відрізнятися чимось і від того, як зробив би цю роль будь-який інший виконавець, і від того, як зробив би інші вправи і ролі сам актор.
До роботи над образом ми говорили учню: опановуйте своїм власним матеріалом, залишайтеся самим собою, будьте прості і вільні фізично, тоді просто, вільно й переконливо будуть виявлятися ваші почуття на сцені, навчіться довільно керувати вашим внутрішнім психічним механізмом.
Для чого все це ми робимо? Не для того тільки, щоб бути простими, життєво правдивими на сцені. Ми робимо це для того, щоб на основі м'якості, гнучкості, піддатливості, уміння керувати своїм внутрішнім матеріалом, на основі життєвої правди створювати нову сценічну правду, художній образ.
Ми стверджуємо, що кожен образ, кожна роль обов'язково є характерними. Працюючи над роллю, актор щораз створює із себе, зі свого характеру новий сценічний характер.
Кожна роль — характер. Кожен образ створюється на основі особливої, тільки йому властивої характерності. Ми знаємо: чим краще актор, тим ширше його діапазон.
Чи свідчить усе, що сказано вище, що ми заперечуємо той чи інший напрямок у розвитку актора і думаємо, що кожний може грати будь-яку роль, що байдуже, як виховувати учня, які уривки призначати йому в навчальній роботі? Ні, аж ніяк не свідчить.
Немає коментарів:
Дописати коментар