Основний рівень II року навчання
Тема: "Читка п'єси по ролям. Театральна азбука."
Мета: Робота над роллю. Вивчення театральної термінології для кращого розуміння роботи та театрального мистецтва.
ТЕАТР – особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.
АВАНСЦЕНА – передня частина сцени перед завісою.
АКТ – частина драматургічного твору, окрема ДІЯ.
АМПЛУА – тип ролі, якій відповідає актерській індивідуальності: герой, трагік, інженю тощо.
АНОНС – коротка попередня інформація про майбутню виставу, свято тощо.
АНСАМБЛЬ – художня узгодженість різноманітних елементів, а також одночасний виступ кількох музикантів та співаків, колективів з кількох виконавців.
АНТРАКТ – перерва між діями вистави, відділеннями концерту.
АНТАГОНІСТ – в античній драматургії персонаж, який знаходиться у конфлікті з іншими персонажами і веде з ними драматичну боротьбу.
АНШЛАГ – об’ява про те, що всі квітки на видовище продані та про відсутність вільних місць в глядацькому залі.
АФІША – текстова інформація про те, де, коли і яка саме відбудеться подія, видовище, найчастіше – паперовий аркуш з потрібним текстом, малюнками, фото тощо.
БУРЛЕСК – комічне зображення якогось явища чи характеру, форма кумедного перебільшення, розмова про серйозні речі у жартівливій манері.
БУТАФОРІЯ – штучні речі, створені для використання у виставі, які імітують справжні.
ВЕРТЕП – в українському ляльковому театрі – невеликий ящик-скринька, переносний ляльковий театр, де демонструвались кумедні сценки переважно побутового характеру.
ВИСТАВА – видовище, показ того, про що йдеться в сценарії або п’єсі.
ВОДЕВІЛЬ – жанровий різновид комедійної драматургії, вистава з куплетами і танцями, легка комедія.
ВОКАЛ – спів, виконання музичних творів засобом співу.
ГЕРОЙ – в драматургії та театрі – головний персонаж.
ДЕКЛАМАЦІЯ – мистецтво виразного читання вголос, іноді – занадто театральна, штучна манера акторського виконання.
ДЕКОРАЦІЯ – елемент художнього оформлення сценічного простору.
ДІАЛОГ – розмова між двома чи кількома персонажами.
ДІЯ – у видовищному мистецтві – послідовність сценічних подій, сума вчинків персонажів, з яких складається сюжет, а також частина драматургічного твору, те ж саме, що і АКТ.
ДРАМА – драматургічний твір взагалі, рід літератури, жанр драматургії, драматична за характером життєва ситуація.
ДРАМАТУРГ – письменник, який пише драматургічні твори – п’єси, сценарії, тощо.
ДРАМАТУРГІЯ – мистецтво створення творів драматургічного роду літератури, теорія побудови драматургічних творів.
ЖАНР – тип мистецького твору, який характеризується схожими рисами, підпорядковане певним правилам.
ІМПРОВІЗАЦІЯ – непідготовлене одночасне створення та виконання якогось твору, те, що створене таким чином.
ІНТЕРМЕДІЯ – невеличка гумористична сценка, яку колись демонстрували між актами великої вистави, а також вставка між номерами концерту або номерами циркового видовища, междія.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – особисте розуміння та відчуття твору постановником чи виконавцем, погляд з іншого боку, те ж саме, що і ТРАКТОВКА.
КАМЕРНИЙ – твір чи виконання твору, який призначений для вузького кола читачів, а також музичний твір для невеликого складу виконавців та твір ліричного або філософського напрямку.
КАТАРСИС – обов’язковий елемент трагедії, емоційне очищення через співчуття, жаль та страх.
КОМЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, в якому сюжет будується на смішних, кумедних ситуаціях.
КОМЕДІЯ МАСОК (COMMEDIA DELLA ARTE) – відомий різновид театрального видовища Італії 16-17 століть, що побудований на імпровізації та буфонаді з використанням образів персонажів-«масок», характери яких не змінюються у будь-якому сюжеті.
КОНТРАСТ – різке протиставлення, протилежність, несхожість.
КОНФЛІКТ – обов’язковий елемент структури драматургічного твору – зіткнення протилежних ідей та поглядів, загострення суперечностей, яке має форму драматичної боротьби.
КОРИФЕЙ – керівник хору в античній трагедії, який безпосередньо контактував з акторами, у подальшій історії – ведучий театральний діяч, класик театрального мистецтва, майстер своєї справи.
КУЛЬМІНАЦІЯ – епізод сценарної структури, який стоїть після розвитку дії та попереду розв’язки і в якому відбувається найбільше напруження всіх фізичних та моральних сил, відбувається головне і найважливіше зіткнення за конфліктом.
МІЗАНСЦЕНА – розташування виконавців на сцені в окремі моменти вистави.
МІМІКА – передача певних почуттів за допомогою м’язів обличчя.
МІСТЕРІЯ – спочатку таємничі релігійні обряди, пізніше – вистава релігійного змісту у європейському середньовічному театрі.
МОНОЛОГ – мова одного персонажу драми, інколи не звернута до іншого персонажу, характерізується відсутністю обміну думками.
МЮЗИКЛ – п’єса та театральна вистава, що побудована на використанні різних видовищних жанрів: опери, оперети, балету, естради, драми тощо. Можуть бути побудовані не лише на комедійному, але і на драматичному та трагічному сюжетах.
НАРРАТОР – ведучий, оповідач, людина від театру, читець, найчастше зустрічається у епічній, романтичній драматургії, у інсценівках, посередник між дійовими особами та глядачами.
ОБРАЗ – художнє уявлення про якесь явище чи ситуацію, засіб та форма показу дійсності в мистецтві.
ОПЕРА – театральна вистава, в якій інструментальна музика поєднується з вокалом.
ОПЕРЕТА – театральна вистава лірично-комедійного характеру, де розмови персонажів поєднуються зі співом та танцями.
ПАНТОМІМА – вистава, в якій передача інформації відбувається без слів, за допомогою рухів та міміки.
ПЕРФОРМАНС – авангардний напрямок сучасного мистецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючі побутові речі, іде безпосереднє спілкування з глядачами. П. іронізує над традицією.
П’ЄСА – літературний твір, що має драматургічну форму, який можна і читати, і ставити у театрі.
ПРЕМ’ЄРА – перша театральна вистава, перший показ.
ПРОГРАМА (ПРОГРАМКА) – паперовий аркуш, на якому розміщують перелік номерів, персонажів та виконавців, всіх, хто створив виставу чи приймає участь в концерті, інколи в програмі розміщується стислий опис сюжету вистави.
РЕЖИСЕР – фахівець, який створює виставу, постановник п’єси або сценарію.
РЕЖИСУРА – мистецтво створення вистав та різноманітних видовищ.
РЕКВІЗИТ – всі речі, які потрібні виконавцям під час вистави.
РЕКВІЄМ – вокально-інструментальний музичний твір, що має скорботно-пам’ятний характер.
РЕПЕРТУАР – перелік творів, що виконуються в театрі або з яким виступає окремий виконавець чи творчий колектив.
РОЛЬ – частина тексту драматургічного твору, яка зображує певну людину та має виконуватись актором, художній образ.
СЦЕНА – майданчик, підмостки, на якому відбувається дія театральної вистави, а також частина драматургічного акту чи дії, ще видовище і подія, а також театр взагалі.
СЦЕНАРІЙ – колись – план драматургічного твору, сюжетна схема театральної вистави, пізніше – драматургічний твір, за яким створюється кінофільм, радіопередача, телепередача, масове театралізоване видовище.
СЦЕНАРИСТ – драматург, який створює сценарії, автор сценарію.
СЮЖЕТ – поступовий ряд подій, що пов’язані між собою та які складають зміст твору.
ТЕАТР – особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.
ТРАГЕДІЯ – один з головних жанрів драматургії, який має в основі дуже загострений конфлікт, непримиренну боротьбу, загибель головних героїв, у переносному значенні – страшна, невиправдана подія, загибель, КАТАСТРОФА.
ТРАГІКОМЕДІЯ – драматичний твір, що має риси трагедії та комедії.
ФАРС – середньовічна форма гротескної драматургії, за змістом та настроєм інколи брутальна і непристойна. Демонструвалась як междія, а інколи самостійно.
ФЕЄРІЯ – вистава з різноманітними сценічними ефектами, яскравими трюками та незвичайними драматургічними ситуаціями.
ХОР – колективний персонаж античного театру, у сьогоденні – колектив виконавців вокальних творів.
ХОРЕОГРАФІЯ – мистецтво створення танцювальних номерів та вистав, сукупність явищ, що мають відношення до танців.
ШОУ – сучасна естрадна вистава з великою кількістю спецефектів та, бажано, за участю досить відомих виконавців. Цей термін інколи додається до назв різноманітних видовищ для надання назві більш сучасного вигляду, наприклад, шоу-концерт, шоу-балет тощо.
Початковий рівень II року навчання
Тема: "Відомі українські казкарі. Повторення матеріалу."
Мета: Повторити вивчений матеріал. Привити любов до української казки, та дізнатися про відомих українських байкарів.
ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ КАЗКАРІ
1. Сергій Даушков (1905-1991) — український поет, прозаїк-казкар.
Народився в багатодітній родині сільського мельника. Маючи лише початкову освіту, завдяки природному обдаруванню та наполегливій праці здобув визнання як прозаїк. Написав більше десяти романів і повістей, понад 250 «Казок старого млина». На жаль, переважна більшість творчого доробку письменника у рукописах. Сергій Даушков — автор популярної історичної повісті про княжі часи «Було колись», виданої у Кременці 1936 року, кількох збірок оповідань, понад 50-и публікацій малої прози у різних часописах.
2. Володимира Жуковецька (Вільшанецька; 1871-1940) — українська галицька коломийська дитяча письменниця.
Першою публікацією був вірш «Я тебе люблю» в журналі «Світ» за 1906 рік. Жуковецька пише також педагогічні статті «Будуча жіноча школа виділова» (1912), «Виховання і наука дитини» (1930). У Коломиї вона почала писати вірші, дитячі казки, твори з життя вчительства та інтелігенції, що друкувалися в дитячому журналі «Веселка», «Дзвінок», тижневику «Неділя», «Літературно-науковому віснику», що виходили у Львові.
Жуковецька — автор повістей «Іскаріот», поезій у прозі «Імпресії», дитячих п’єс «Мати» (1920) і «Циган» (1935). У 1932 році львівське видавництво «Світ дитини» випустило її збірку «Оповідання для найменших».
3. Микола Антонович Зінчук (1925-2012 року) – видатний фольклорист, збирач українських народних казок, казкар; історик; педагог. Зібрав, упорядкував та літературно опрацював збірку «Українські народні казки» у 40 томах.
Зібрана, упорядкована та літературно опрацьована М. А. Зінчуком збірка «Українські народні казки» у 40 томах за своїм обсягом, культурною та науковою цінністю не має аналогів у світовій культурі. На думку завідувача відділом фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН М. К. Дмитренка збірка є «унікальним явищем не лише в українській, а й у світовій фольклористиці, визначним внеском у вітчизняну науку й культуру».
4. Андрій Степанович Калин (1908-1979) – український народний казкар. Автор збірок: «Закарпатські казки» (1955), «Дідо-Всевідо» (1969).
У 8 років залишився сиротою, ріс у наймах. До 1945 був неписьменним. Сюжети його казок оригінальні. Позитивних героїв — трудівників, знедолених селян, сміливих опришків, борців за щастя народу — протиставлено ненажерам-багатіям, неробам, користолюбцям. Мова казок насичена приказками й при слів’ями, в ній є чимало діалектизмів. Від Калина записано понад 120 казок та ін. Видання: Дванадцять братів (1972).
5. Зірка Захаріївна Мензатюк (1954) — українська письменниця, казкарка, журналіст. Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших та ін. Відзнаки і нагороди:
Літературна премія імені Наталі Забіли (2005);
Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято»;
Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку «Книжковий світ» (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».
Друге місце у номінації «Підліткова та юнацька література» в XVI Всеукраїнському рейтинзі «Книжка року 2014».
6. Параска Плитка-Горицвіт (Горицвіт — мистецький псевдонім; 1927-1998,) — гуцульська письменниця, казкарка, фольклористка; «Гомер Гуцульщини».
Письменницький доробок Параски Плитки-Горицвіт об’єднаний під заголовком «Подарунок рідному краєві» — 46 великих рукописних і друкованих на машинці книг по 500 сторінок кожна, а також десятки маленьких книжечок з її власними ілюстраціями та в саморобних палітурках.
Інший цикл творів — народний: «З народних повісток», «Співанке Гуцулсков говірков», книга-альбом «Доля гуцулки».
Джерело: https://dovidka.biz.ua/vidomi-ukrayinski-kazkari
