"Magic History"

 Магічна історія, на рідній сцені!

Ведучі конкурсів та фестивалів!

 Ведучий – це творча людина, яка надзвичайно обізнана і постійно збагачує свої знання; ведучий має досконало володіти голосом, манерою поведінки, роботою з мікрофоном та вмінням інпровізувати!

Чим відрізняється ведучий від конферансьє?

Роль ведучого традиційно зводиться до чіткого і грамотного представлення виконавця концертних номерів за підготовленими текстами. Таку манеру ведення концерту називають «академічною». Вона визначається темою концерту або підбором виконавців і їхнім репертуаром.

Функція ведучого-конферансьє на сцені значно ширша, бо він користується різноманітними театральними засобами: конферансьє може вдаватися до експромту, імпровізації, пародії, прямого спілкування із глядачами, виступати з цілісним особистим номером або з коротенькими сценками жартівливого характеру, які отримали назву скетч (від англ. sketch — ескіз).

         

Музична казка, "Лісова школа"

     Вихованці гуртка художньо-сценічного слова "Паросток" мають змогу проявити себе не лише в якості читця чи ведучого заходів, а ще й повною мірою приміряти на себе різні театральні образи та опонувати акторську майстерність. В роботі гуртка застосовуються різноманітні театральні форми, в репертуарі колективу: театралізовані імпрези, естрадні мініатюри, мюзикли, музичні казки, тощо.)

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 31.03.22

Основний рівень  II року навчання

Тема: Вправи на взаємодію, колективність, партнерство.

«Любити мистецтво в собі, а не себе в мистецтві». Любов до мистецтва об’єднує акторів у міцний колектив, а любов до себе роз’єднує їх, розвалює спільну справу. Той, хто любить мистецтво в собі, – дорожить самим процесом творчості, хто любить себе в мистецтві, – цікавиться більше його результатами.

У постійній взаємодії і взаємопроникненні повинні знаходитися у актора дві його найважливіші здібності – почуття правди і почуття форми. Взаємодіючи і взаємопроникаючи, вони породжують дещо третє – сценічну виразність акторської гри. Саме до цього і прагне викладач акторської майстерності, поєднуючи внутрішню і зовнішню техніку. Іноді думають, що будь-які сценічні кольори, якщо вони народжені живим, щирим почуттям актора, вже по одному цьому неодмінно будуть виразними. Це неправильно. Часто буває, що актор живе щиро і виявляє себе правдиво, а глядач залишається холодним, тому що переживання актора не доходять до нього. Виховання актора в галузі зовнішньої техніки має за мету зробити фізичний апарат актора (його тіла) піддатливим внутрішньому імпульсу. Зовнішня техніка повинна дати акторській грі виразність, яскравість, дохідливість. Чистота і чіткість зовнішнього малюнка в рухах і речах, простота і ясність форми вираження, точність кожного сценічного кольору, кожного жесту та інтонації, а також їхня художня зацікавленість – основні якості, які роблять акторську гру виразною. Однак, ці якості, визначають виразність акторської гри в кожній ролі і в кожній виставі. Проте бувають і особливі засоби виразності, які кожного разу диктуються своєрідністю сценічної форми даної вистави. Ця своєрідність пов’язана перш за все з ідейно-художніми особливостями драматургічного матеріалу. 

Вправи на колективність:

- "Дзеркало"

- "Кінг"

Початковий рівень II року навчання

Тема: Елементи мовної виразності та інтонація

У висловлюванні інтонація відіграє надзвичайно важливу роль перш за все тому, що завдяки їй диференціюються речення за метою висловлювання. Порівняймо: Він тут/Він тут?Однакові за будовою та лексичним наповненням речення промовляються з різною метою, тому по-різному інтонуються.

Інтонація дозволяє також точно визначити зміст речення та комунікативний намір мовця, тобто все те, що мовець хоче чи вважає за необхідне висловити. Порівняймо: Яке завтра число? – Завтра перше вересня./ Купи квіти для вчительки. Завтра перше вересня. Ми бачимо в обох текстах однакові за будовою та лексичним наповненням речення, які є розповідними за метою висловлювання. Відмінність між ними полягає в тому, що перше з них констатує певний факт, а друге передає мотивацію дії, про яку повідомляє попереднє речення. Ця відмінність у змісті речень передана саме інтонацією. Якщо ми змінено інтонацію, це приведе до спотворення змісту або його руйнування.

За допомогою інтонації можна виділити в повідомленні головне й другорядне. Інтонування, що не відповідає змістові, може призвести до того, що утворяться некоректні висловлювання, буде втрачена точність мовлення.

Інтонація важливий чинник формування змісту висловлювання. Саме тому цей феномен усного мовлення потребує детального вивчення й практичного володіння.

Складові інтонації. Інтонація являє собою складний комплекс взаємопов’язаних елементів, до яких належать: зміна висоти тону, фразовий наголос, паузи, тембр голосу, темп мовлення. Кожний з цих складників відіграє свою роль у формуванні інтонаційного забарвлення.

Висота тону може змінюватись у напрямку підвищення або зниження. Наприклад: Він тут. У цьому реченні висота тону змінюється в напрямку зниження. Він тут? У питальному реченні висота тону змінюється в напрямку підвищення. Ці зміни створюють своєрідну криву, яку називають мелодикою. Мелодика мовлення має національну специфіку. У кожній мові існують свої типи мелодики, які можна виділити залежно від напрямку зміни висоти тону.

Дистанційне заняття гуртка "Паросток" 28.03.2022

Основний рівень II року навчання

Тема: Взаємодія з партнером на сцені

Взаємодія з партнером - основний вид сценічної дії. Воно випливає з самої природи драматичного мистецтва. В процесі сценічного взаємодії розкриваються ідея п'єси і характери дійових осіб, тобто досягається головна мета творчості. Тому момент переходу в навчальній роботі від неживого до живого об'єкту спілкування знаменує собою новий, більш високий етап у оволодінні артистичної технікою.

Зараз ніхто не заперечує великого значення спілкування у творчості актора. Це поняття міцно увійшло в сучасну театральну педагогіку і сценічну практику. Однак сценічне спілкування по-різному розуміється і по-різному заломлюється в акторському творчості. Чи не домагаючись живого, органічного спілкування, деякі задовольняються спілкуванням умовним, театральним, тобто зовнішнім зображенням процесу. Інші підміняють спілкування з партнером спілкуванням з глядачем. В результаті спілкування, як живий органічний процес, є у них швидше щасливим винятком, ніж правилом. Це огрубляет артистичну техніку, заважає досягати справжньої правди в розкритті на сцені «життя людського духу».

Існує педагогічний прийом, який допомагає налагодити органічну взаємодію і проконтролювати його. Після виконання вправи або етюду акторові пропонується у всіх подробицях розповісти про поведінку партнера. Якщо він був дійсно уважний до партнера, то зробити це не так важко. Якщо ж він був уважний тільки до самого себе, тобто йшов по лінії уявлення ролі, то він не зможе розповісти про те, як діяв партнер. У Станіславського існувала навіть така формула. Якщо актор відповість: «Не пам'ятаю, як грав (що робив) партнер, але я грав добре», значить, я грав погано. А якщо: «Не пам'ятаю, як я грав, але пам'ятаю, як грав партнер», - значить, я грав добре.

Найкращими вправами на взаємодію є ті, в яких виникають активні завдання, що призводять партнерів до зіткнення і боротьби. Якщо активність дії не створюється сама собою, її можна викликати шляхом загострення пропонованих обставин. Припустимо, учням дається завдання відтворити момент приходу глядачів до театру. Спочатку таке завдання може здатися малоцікавим. Справді, не складає особливих труднощів підійти до дверей театру, протягнути контролеру квитки, дати відірвати корінець і увійти в приміщення. Але це було б лише формальним рішенням завдання. Життя куди цікавіше і багатше такої бездіяльної схеми. У житті не можна «взагалі» йти в театр, не знаючи, в який саме, на що і за яких обставин.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Виконавська майстерність. Суть та специфіка. Ефективна підготовка читця до виступу.

«Заговори, щоб я тебе побачив», — ці слова приписують Сократу.

Зробити власний виступ переконливим, цікавим, захоплюючим, показати себе в ньому допоможуть 7 простих правил.

1. Зробіть тему простою, але цікавою! 

Вибираючи тему виступу, орієнтуйтеся не лише на інтереси аудиторії, а й на свої власні. Найкраще виступає та людина, якій самій цікаво те, про що вона розповідає.

2. Визначте, навіщо і кому ви це говорите!

Одне з найважливіших питань для промовця, грамотне рішення якого дозволяє йому досягати чудових результатів, — кому взагалі я говорю. Визначте і враховуйте особливості аудиторії під час виступу.

3. Керуйте увагою слухачів!

Викличте і утримуйте зосередженість аудиторії на змісті вашого виступу. Якщо аудиторія втомилася, розрядіть напругу жартом або цікавою історією.

4. Ретельно добирайте матеріали!

Досвідчені оратори знають, що найбільш вдало аудиторія сприймає незаготовлений, імпровізований виступ. Адже коли людина говорить своїми словами, та ще й щиро, це сприяє встановленню психологічного контакту, аудиторія починає довіряти промовцю і уважно слухає. Але якщо оратор недостатньо досвідчений, спроба виступити без підготовки може дорого коштувати. І навіть досвідчені оратори можуть, недооцінивши значення підготовки виступу, припуститися якоїсь прикрої помилки, наприклад, не вкластися у відведений регламентом час або загубити якусь дуже важливу думку. Тому виступ потрібно готувати! Не випадково французи кажуть, що кращий експромт той, який підготовлений наперед. Ну а найважливіше під час підготовки виступу — вибір того матеріалу, тих фактів і відомостей, які ви збираєтеся повідомити. Успішний виступ — це виступ, насичений фактами… адже з ними, як відомо, не сперечаються!

5. Використовуйте картинки!

Підсилюємо сприйняття! «Краще один раз побачити, ніж сто разів про неї почути!»

6. Говоріть красиво

І все-таки основний інструмент оратора — голос. Він має бути досить гучним, сильним, гнучким і виразним. При цьому промовець спирається на правильне дихання і відпрацьовану дикцію. Людина, здатна без напруги сказати довжелезну фразу, не проковтнувши і не спотворивши жодного звука, просто приковує увагу аудиторії. Для того щоб досягти такого ефекту, звичайно ж, знадобляться зусилля, тривалі тренування.

Вправа. Щоб добитися інтонаційної різноманітності, гнучкості подання, спробуйте як актор сказати одну й ту саму фразу з різними інтонаціями. Наприклад, ви можете сказати «Здрастуйте»! радісно, сумно, здивовано, з образою, зі злістю, заздрісно тощо. «Проганяйте» так будь-яке висловлювання через усю палітру доступних вам відтінків емоцій і ви навчитеся подавати інформацію значно емоційніше, цікаво і вільно.

Хочете говорити довжелезні фрази на одному диханні і без запинки як ведучий теленовин? Вдихніть якнайглибше і починайте говорити: «Йшли дванадцять попів через дванадцять ланів. Перший каже: «Лан-лан!». Другий каже: «Лан-лан!». Третій каже…» Так ви продовжуєте по черзі відповідно, доки усі попи не скажуть (Дванадцятий каже: «Лан-лан!») або доки у вас не закінчиться повітря. Якщо воно скінчилося, скажімо, на 7-му попові, поставте собі завдання наступного разу дійти до 8-го. Якщо ви спокійно доходите до 12-го, наступного разу нехай у вас буде «тринадцять ланів і тринадцять попів». Ідея вправи дуже проста — поступово збільшуючи довжину фрази, ми тренуємо дихальний апарат.

7. Спілкуйтеся з аудиторією і будьте собою!

Незважаючи на те, що всі попередні правила важливі і роблять свій внесок в успішність виступу, зараз ми дійшли до найважливішого. Немає нічого гіршого, ніж слухати людину, «застебнуту на всі ґудзики», яка читає свій виступ з папірця, без розставляння акцентів, без розуміння того, що і навіщо вона читає, без вираження свого особистого ставлення до того, що промовляє, яка не піднімає очей на аудиторію або відразу їх відводить.

Не забувайте про зоровий контакт! Дивіться на аудиторію, охоплюйте її поглядом. Якщо промовець боїться підвести очі на слухачів, він ніколи не виголосить успішну промову. Вони просто не повірять жодному його слову.

Не думайте під час виступу про те, який ви маєте вигляд або чи достатньо грамотно звучать ваші слова, наскільки ваша мова структурована, — усе це треба вирішити до виступу. Під час нього просто віддавайтеся тій енергії, яка виникає з вашого контакту з іншими людьми, з вашої зустрічі з аудиторією, відчуйте задоволення від того, що робите!

Дистанійне навчання гуртка "Паросток" 25.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Мізансценування. Робота над окремими епізодами.

Одним з найбільш важливих виражальних засобів у режисерському театрі була і є - Мізансцена.

Мізансцена - це мова режисера. Це образно-пластичне, динамічне або статичне вираження в сценічному просторі і часі та в певному жанрі взаємовідносин та боротьби дійових осіб. Через мізансцену режисер виявляє найбільш важливу основу вистави - її надзавдання та наскрізну діr6. Розробка мізансцени найвідповідальніша функція режисера, це фундаментальний компонент режисерського задуму, що розкриває образ сценічної дії, Робота над мізансценою більше всього проводиться під час художнього втілення вистави, однак вже і при формуванні режисерського задуму, необхідно враховувати певні принципи та вимоги щодо побудови мізансцени.

Тут не може бути якихось, раз і назавжди визначених канонів, робота над мізансценою чи не найбільш індивідуалізована сфера роботи режисера, може тому так відносно .мало . матеріалів теоретизуючих цю, найбільш відповідальну ділянку режисерської практики. Досвід, здобутий багаторічною працею одного режисера, може аж ніяк не зігріти творчу діяльність іншого, адже ця діяльність, як письменницький стиль, характеризує перш за все обличчя автора, його уміння, темперамент, глибину внутрішніх бачень. Ми знаємо мізансцени М.Охлопкова, ОЛ.Дикого, Вс. Мейерхольда, Л.Курбаса, В.Василька, А.Ефроса чи М.3ахарова, які навіть ніяк не можна використати в роботі, бо якщо це і не буде прямим плагіатом, то все ж таки поставить оригінальність творчості того, чи іншого режисера під сумнів. Ми можемо говорити тут про певні загальні закономірності мізансценування, які так чи інакше проявляються у кожного режисера. Наприклад: приклад життєподібності та принцип умовності мізансцени, про які так багато говорилося раніше в цьому посібнику. Мізансцена формується перш за все принципом пластично - просторового вирішення вистави. Процес розгортання дії, народження точних мізансцен детермінується декораційним оформленням, опорними точками 

 стінами, сходами, розстановкою меблів j , організацією вертикалі вистави, а також розробкою сценічної підлоги, використанням авансцени, оркестрової ями, а також ар'єрсцени, глибинних побудов на сцені.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Виконавська майстерність. Повторення та закріплення матеріалу.

Дистанційне навчання гуртка "Паросток" 21.03.22

Основний рівень II року навчання

Тема: Особливості сценічного спілкування з аудиторією. Поняття "Четверта стіна".

Театр - це взаємодія між сценою і глядачем, адже глядач є творчим учасником спектаклю. Глядач - поняття дуже складне і дуже непостійне. Легко провести вододіл між освіченої частиною купецької публіки і, наприклад, дореволюційної інтелігенцією, між глядачами початку і середини XX століття. Куди складніше розрізнити глядачів нашої епохи.

Провал у люк, з якого вилітав величезний язик полум'я, здавався не так вже давно дуже сильним ефектом. Він викликав жах і потрясіння. Зараз цим не здивуєш навіть малюків.

Сьогодення вимагає нинішньої правди, нинішньої достовірності. Глядач змінюється. Не можна сказати, що у «недовірливого» сьогоднішнього глядача фантазії менше, ніж у «довірливого» глядача, часів Шекспіра. Але фантазія ця стала витонченішими, досконаліше, тонше. Багато чого для нас просто втратило сенс.

Яке ж поведінку і яка реакція залу для глядачів під час вистави? Звичайно, цікаво дізнатися, що залишилося в пам'яті глядачів, які висновки вони зробили, переглянувши той чи інший спектакль, але глядачі - поняття збірне. І те, що не смішно глядачеві майже порожнього залу, смішно, коли зал заповнений вщент.

Актор - виконавець ролей в театрі, його головна особа, самостійний художник, і одна з особливостей творчості актора полягає в постійному спілкуванні з глядачами, зв'язок з якими допомагає акторові критично оцінювати свою роботу. Актори знають, як важко грати для одиниць і як радісно для битком набитого залу. Глядачі ж, на жаль, не знають, що їхня реакція залежить не тільки від якості п'єси і вистави, а й значною мірою від них самих. Це той випадок, коли кількість переходить в якість.

Глядачі не вивчають історію театру і не можуть визначити, де і звідки взятий «напрокат» той чи інший режисерський прийом. Але вони чудово відчувають, ново чи це насправді чи це просто подновленная забута старовина.

Глядацька зала заповнена людьми різної культури, різних професій, різного віку. Як правило, найстарший за віком глядач, є самим вдячним. Для різних категорій глядачів повинні бути і різні варіанти «умов гри». Глядач - поняття безперервно змінюється і доволі складна. Глядачі, при всій відмінності один від одного, не змовляючись, сміються, плачуть, аплодують і кашляють одночасно. Різні-то вони різні, але реагують однаково.

Без сучасних глядачів не може бути сучасного театру. Сучасний глядач неодмінний і обов'язковий учасник не тільки вечірнього спектаклю, але і сьогоднішній ранковій репетиції, задуму майбутньої вистави.

Хочеться вірити, що глядач отримує задоволення від співучасті у творчому процесі, тому завдання театру й актора захопити його несподіваним ходом, несподіваним рішенням. Ступінь включення глядача в акторський процес повинна бути дуже високою.

Олександр Мітта пише, що існує кілька правил, за допомогою яких можна розпалювати глядацький інтерес, розповідаючи історію:

• Видавати інформацію маленькими порціями.

• Кожного разу повідомляти менше, ніж хоче дізнатися аудиторія. Поки актор контролює інформацію, він господар становища.

• Самі ласі шматочки інформації слід приховувати до самого кінця.

• Не треба нічого повідомляти просто так, персонаж актора повинен поборотися за кожну краплю інформації. Чим більше праці буде вкладено в пошук інформації, тим цінніше вона для глядача.

Початковий рівень II року навчання

Тема: Модернізація костюмів відповідно до нового ладу казки.